Старовинні будинки у багатьох містах Росії перетворилися на гнилиці, які вже пізно рятувати. Є тільки один шлях – розчищати місце для будівництва нових будівель, щоб не ганьбити міста розвалищами. З тими, хто так вважає, люто сперечаються захисники старовини : вони не бажають перетворюватися на Іванів, спорідненості що не пам’ятають.
В день Росії президент Володимир Путін вручив Державні премії Російської Федерації за 2011 рік за заслуги в науці, літературі і мистецтві. Серед нагороджених — Олег Жаров, Олена Анкудинова, Микола Мухін. Вони отримали цю нагороду за реконструкцію і перетворення села Вятское в Ярославській області. Але їх приклад доки, швидше, виключення, ніж правило.
Це дерев’яне гнилля вже пізно рятувати
Днями блогер з Нижнього Новгорода розповів у своєму ЖЖ про те, що в цьому старовинному російському місті приступили до зносу будинку, який був одним з кращих зразків міської дерев’яної архітектури XIX століття.
Будинок, яким могло б гордитися будь-яке європейське історичне місто, поєднує у своєму декорі ліпні елементи(на кам’яному обштукатуреному цоколі) і мереживо багатого різьблення наличників, карнизів і підзорів. Проте він так ніколи і не був поставлений на державну охорону, — пише Станіслав Дмитрівський.
Блогер розповідає про те, що в 1990-х цей будинок був визнаний елементом цінного історико-містобудівного середовища. Тоді вважалося, що цей статус захистить його від знищення. У 2002 році був ухвалений новий федеральний закон про об’єкти культурної спадщини, в якій подібного статусу не передбачалося, і будинок автоматично перейшов в групу ризику.
Треба було ставити його на охорону в якості муніципального пам’ятника, проте цього зроблено не було. Більше того: за словами блогера, в 2010 році цей будинок намагалися підпалити, але тоді жителям вдалося його врятувати. Тепер на захисті будинку № 98 по вул. Велика Покровская залишилися лише вантажник і гастарбайтер.
Фотографуючи смертника, блогер побачив, що з вікна розгромленої будівлі з’явилася людина з фомкой, що намагається зняти наличник. Фотографуйте, фотографуйте цю красу, — крикнув він мені, — скоро від неї нічого не залишиться! Ми розговорилися. Співрозмовник виявився вантажником з Средного ринку на ім’я Олег. Учора по телевізору, — схвильовано пояснив мені він, — я почув, як мер Сорокін назвав цей будинок ”двоповерховим бугровским сараєм”. Та жоден з нинішніх його будівельників не зможе створити нічого подібного! Я хочу зняти два наличники, шматок карниза і фронтону, щоб від цього хоч щось залишилося, — розповідає Дмитрівський про свою бесіду з вантажником.
Коментуючи це повідомлення, блогери розходяться в думках. Одні вважають, що історична спадщина потрібно намагатися зберегти і готові приєднатися до автора поста, який збирається влаштувати біля будинку поодинокий пікет. Інші ж вважають, що розвалищ в Нижньому Новгороді і так багато.
Це дерев’яне гнилля вже пізно рятувати, бо за такими будинками колись повинні були стежити самі мешканці, а не вимагати капремонту будинку, який вже погнив, — пише один з блогерів. І він не самотній: зносити гнилля закликають і деякі інші інтернет-користувачі. Але є і ті, хто згадує зарубіжний і(украй рідкісний доки) досвід збереження подібних будівель в Росії.
Європа: подорож в минуле
Зарубіжний досвід збереження архітектурної спадщини вражає: у багатьох західноєвропейських країнах у чудовому стані містяться удома не то що XIX, а навіть XVII і XIV віків. У них влаштовують музеї, готелі, ресторани або бари. Але при цьому влада уважно стежить за тим, щоб уся старовина була справжня.
Якщо ж хоч би мала частина будинку реставрується під старовину, то про це в обов’язковому порядку повинна повідомляти табличка на стіні будівлі. Такі правила, наприклад, в старовинному місті Брюгге(Бельгія). А тут немало будинків ще середньовічної будови. Причому, деякі з них дерев’яні(повністю або частково), коштують вони у води, але при цьому прекрасно збереглися. І ніхто навіть не подумає назвати ці будинки гниллям.
Брюгге, Бельгія. Фото 2012 р.
Втім, не лише Брюгге, але і багато інших європейських міст можуть похвалитися старовинними кварталами, що відмінно збереглися. І туристи, передусім, прагнуть саме туди. Адже саме там можна відчути дух часу і зануритися в минуле: наприклад, переночувати у будинку XVII століття або випити пива під старовинними зведеннями.
Страсбург, Франція. Фото 2011 р.
Без історичного центру місто втрачає особу
Голова Всеросійського товариства охорони пам’ятників історії і культури(ВООПиК) Галина Маланичева — одна з тих, хто нещодавно отримав з рук президента країни Держпремію за вклад у збереження вітчизняної культурної спадщини. Вісті.Ru поцікавилися у Галини Іванівни, чому Росія наполегливо не бажає переймати зарубіжний досвід збереження старовинних будівель? І що можна зробити, щоб не втратити обличчя старовинних російських міст?
Такі приклади, як в Нижньому Новгороді, можна знайти у багатьох старовинних містах Росії. Але, в той же час, це удома аварійні, які давно не ремонтували. І хоча вони є архітектурною цінністю, жити в них не можна, — говорить Маланичева.
На її думку, це проблема культури в цілому, але і проблема кожного регіону окремо. Це проблема державна, і доки вона вирішується шляхом економічної доцільності – як це питання вирішити з найменшими витратами.
Звичайно, люди повинні жити в нормальних умовах і з аварійного житла їх потрібно переселяти, — відмічає Маланичева. — З іншого боку, потрібно зберігати історичний вигляд, і для кожного міста це — велике питання. Наприклад, якщо в Костромі не зберегти центр, то це унікальне російське місто втратить свою особу.
На питання, що можна зробити з будинком, якщо він вже розселений, експерт відповідає: Влада може постаратися і знайти замовника на його відновлення, пристосувати його до сучасного використання. Технології такі є, так що за бажання влади і наявності засобів це зробити можна. Потрібно просто подивитися по-іншому на своє місто і побажати його зберегти, — відмічає Галина Маланичева.
Розповідає вона і про волаючі випадки, які, на жаль, не рідкість. Так, наприклад, в Томську деякий час назад знайшлися спонсори, які відновили багато унікальних дерев’яних будівель. Проте потім ми стали отримувати повідомлення про те, що ці будинки раптом стали горіти, — говорить експерт. — Ми припускаємо, що комусь знадобилася земля під цими будинками, адже вони, як правило, знаходяться в центральній частині міста.
Але все-таки хоча в Росії доки і немає закону для меценатів, проте з’являються підприємці, які не лише прагнуть витягати прибуток, але і відновлювати об’єкти історичної спадщини. Як приклад Маланичева приводить Олега Жарова і його сподвижників, які відновили забуте раніше село Вятское в Ярославській області, за що і отримали Державну премію.
Вони спочатку стали відновлювати і відроджувати село своїми силами, а потім з’явилися інші інвестори. Причому, це не музейна зона, не резервація — люди продовжують жити в цьому селі і займатися сільським господарством, традиційними промислами. Адже багато будинків там стояли в руїнах. Це — приклад для наслідування. І для усіх, хто бореться за збереження історичної спадщини, дуже важливий, що цю роботу оцінила держава, — говорить Галина Маланичева.
Таку табличку захисники архітектурної спадщини повісили на стіні одного із старовинних будинків в Іркутську